ЮЛИНА АМЕРИКА

Мене, певно, як і кожного українця цікавить, що ж знають про нашу краïну у світі, зокрема в США, і які стереотипи чи погляди були сформовані іноземцями про нас. Почну з того, що моє знайомство з усіма починалося з логічного питання звідки я. Після моєï відповіді коментарі були досить різні.
Якщо говорити про моïx однолітків, то доволі часто чула таке: "А це де?", "Це в Росіï?", "Це Азія чи Європа?"...І таких питань було досить. Мене дивувало те, що школярі не знають краïни, яка територіально є найбільшою в Європі! Також універсальною реакцією на питання звідки я було просте коротке слово :"cool"(з анг. круто). Не розумію, чи знали вони щось про мою краïну чи ні, але хоча б не задавали дивних питань. Мене радує, коли люди цікавляться моєю краïною і я завжди готова поділитися усім, що знаю, але деякі питання просто дивують. Люди, які цікавляться політикою і ситуацією у світі, знають про той  нелегкий період часу, який наша краïна пережила, але знають лише те, що пройшла, а не з чим бореться ще й досі. Як я чула від своïx вчителів, що про Украïну, зокрема про Євромайдан, говорили у новинах ще в 2014, коли тільки подіï набирали свої обороти. Далі, за словами вчителя, ця тема притихла і про все це забули. Старше покоління мене часто запитувало, в якій частині краïни я живу і чи не загрожує мені, моïм батькам якась небезпека. Інколи питаня заходили на політичний ґрунт, але мені було трохи некомфортно про це говорити: хочеться залишатися об'єктивною, а я людина більше емоційна, тому свою думку щодо всього тримаю при собі, говорю лише факти.

Ще хочу згадати таку деталь. Чорнобиль. Мене про Чонобиль за навчальний рік запитав лише 1 учень, а питання було такого характеру: “Що з цим зараз?” Питання було від учня з мого географічного класу, і воно  стало поштовхом до моєї презентації на цю тему. Ми з моєю американською подругою зробили дуже пізнавальну презентацію для класу, на що отримали дуже шокуючу реакцію. Ніхто наспраді не знав ні про місто-привид Прип’ять, ні про Чорнобильських мутантів. На день вшанування пам’яті загиблим я розговорилася з однією вчителькою. Вона проявила дуже великий інтерес до цього: задавала багато питань і розповідала, що сама знає. Вона не знала, в якому стані місто перебуває зараз і які наслідки трагедії. Її це настільки зацікавило, що вона одразу захотіла поділитися інформацією зі своїми учнями. Вона знайшла відео про це, деякі фото і розповіла про все своєму класу психології (12 клас). Вже потім вона поділилась зі мною реакцією школярів на все почуте. Виявляється, що учні думали, що це сталося аж ніяк не 30 років тому, а в забутому минулому. Ця подія у нашій історії не найперше, що хочеться розповісти, але я вважаю, що усі повинні знати і пам’ятати той день.        

Тепер поговоримо про українську мову. Я тут зрозуміла те, що в переважній більшості, іноземці не знають про існування украïнськоï мови. Це засмутило. Хоча мене дуже радує те, що мої друзі просять мене написати їхні імена українською мовою. Стільки радості і щастя можна побачити на цих обличчях! До речі, тут усі пишуть друкованими літерами і для них курсив є чимось з минулого, а ми, українці, часто пишемо курсивом. Як ви розумієте, їм таке побачити дуже незвичайно: зовсім інший алфавіт, інший тип письма. До речі, англійське письмо ми теж вчимося писати курсивом, чого тут давно вже не роблять. У мене навіть незручна ситуація сталася другого ж дня навчання в американській школі. Сиділа я біля одних дівчат і спокійно нотувала лекцію, як тут одна з них запитує, чи я це курсивом пишу, на що я їй з дивуванням відповіла: “Звісно. Щось не так?”. Її відповідь була проста і лаконічна: “Ми взагалі-то курсивом давно не пишемо, та й не усі вміють писати курсивом.” Виявляється, що навіть у школі їх вже такого не вчать, тому що вважають це безкорисливим заняттям, так як усі вже перейшли на техніку. Ви подумаєте, чому я взагалі говорю про такі і не дуже важливі речі? А тому, що особисто я ніколи не думала про такі “дрібниці” як була в Україні, але тут моє письмо коментує кожний, хто тільки його бачить, щоправда,  я чула тільки приємні речі. До слова, я ніколи не розповідала, яким іменем мене тут кличуть. Усі думали, що тут я буду Julia (американська версія мого імені), але не так то сталося. Єдині люди, хто мене так кличуть є моя хост-сім’я. У школі я завжди Yuliya. У вчителів були проблеми з вимовою мого імені, але як тільки вони чули,  як це вимовляю я, то проблеми одразу зникали. Тут я почула надзвичайно багато компліментів щодо мого імені. Усім подобається його оригінальність і мелодійність - це приємно. На жаль, просто “Юля” не вдається нікому, тому я тут “Юлія”, а для когось й “Юя”(це для дуже близької людини:).

На цьому, певно, все. Моя розповідь була довга, але сподіваюсь цікава. Дякую, що читаєте. До зустрічі!

АМЕРИКАНСЬКА ШКОЛА.  ЯКА ВОНА?

   Мене багато американців запитує, яка мені школа подобається більше: американська чи українська. Не знаю чому, але я точної відповіді дати не можу. Певно, тому що це надзвичайно різні школи і кожна має свої плюси і мінуси. Тому, я вам хочу розповісти про американську школу зсередини: про мій щоденний розклад, про проведення уроків, та й взагалі,  які можливості надає американська школа.

 Почнемо з того, що освітня система в США представлена 12 класами і 3-ма видами шкіл: державні, приватні і церковні. Також школи поділені на початкову, середню і старшу (3 окремі будівлі). Я відвідую старшу  Red Wing High School. Є ученицею 12-го класу, яких тут називають "senior", відповідно, в школі навчаються ще й "juniors" (11-ий клас), "sophomores" (10-ий клас), "freshmen"(9-ий клас).

   Наша школа працює за таким розкладом: A і B день  по 4 уроки щодня. Загалом  8 уроків. Один урок триває 80 хвилин. Перщий урок починається о 8:05, а останній урок закінчується о 14:40. Перерви тривають по 5 хвилин, тобто час є лише на те, щоб перейти з одного класу в інший. Після другого уроку у всіх Advisory  25 хвилин вільного (і не дуже) часу. За цей час можна робити уроки, доробляти тести або просто спілкуватися з друзями, але залищатися учні  повинні в класі. Також у нас ще є lunch,  півгодини, коли можна поїсти у їдальні. Цих ланчів теж є 3: A (після advisory), B (у середині тре тього уроку, тобто ділить урок на дві частини) і C (після третього уроку). Такий розклад викликаний тим, що учнів у нашій школі багато: приблизно 1000 учнів,  і усім місця в їдальні не вистачить. Розклад я вам трохи пояснила, а зараз більше розкажу про предмети, які можна  обрати для себе (так, там старшокласники обирають предмети самі для себе) і як ця система працює.

Оскільки я  учениця 12-го класу, але при цьому студент по обміну, то обов'язковими для мене є будь-які предмети, пов'язані із вивченням англійської мови/літератури, а також американська історія. Трошки по-іншому усе влаштовано для звичайних учнів. Вони повинні мати певну кількість "credits" (примітка:  академічних годин), щоб випуститися зі щколи і мати змогу вступити у вищий навчальний заклад. Американська школа надає великий список предметів, які ви можете обрати: від театру до дерев'яних технологій. Також тут запропоновані AP classes: уроки вищого рівня, які дають ті ж самі "credits", але вже для університету.

   Мій розклад на другий семестр дня А виглядає так:

1.     Їжа країн світу (на цьому уроці ми готуємо і вивчаємо кухні різних держав світу)

2.     Економіка

3.     Advisory

4.     Квітковий дизайн (ми вивчаємо теорію квіткового дизайну, флористичного бізнесу, а також безпосередньо працюємо з квітами) + Lunch

5.     Американська історія (кожного уроку у нас лекції, а в кінці розділу – тест з 50 питань) – один з моїх найулюбленіших предметів

   День В виглядає так:

1.     Світові релігії або релігієзнавство (кожен урок – лекція, в кінці вивчення однієї з релігій – тест зі ста питань) – для мене особисто це дуже цікавий предмет

2.     Німецька мова 1-го рівня (ніколи в Україні не вивчала німецьку, тому й 1-ий рівень)

3.     Advisory

4.     Американська література + перерва на Lunch

5.     Харчування (нагадує нашу біологію для 9-ого класу, але тут більше інформації саме про харчування.

 

   Ось за таким розкладом я й живу.

У мене є ще для вас деякі факти про мою школу:
тут немає ніяких класних журналів  – усе комп’ютеризовано, тобто якщо комусь  потрібно вийти навіть у туалет, то "pass" (перепустка) необхідна. Для того, щоб отримати її, просто потрібно попроситись в туалет у вчителя і він вам дасть бейджик, який і є цією "pass". Усі свої оцінки можна  перевірити на сайті SchoolView. Як ви розумієте, тут комп’ютери замінюють усе. Майже для виконання усього мого домашнього завдання доступ до Інтернету просто необхідний.

   Відверто скажу, що американська школа легша, ніж українська. Вона має багато переваг: різні шкільні клуби, види спорту, музичне навчання та багато чого іншого. Не подобається мені певною мірою те, що я не залишаюся з однією групою людей, одним класом – постійно кожний наступний урок я відвідую з іншими людьми, а це заважає товаришувати з однолітками. Тут школярі настільки зайняті різними видами діяльності та ще з роботою, що часу на домашнє завдання майже не залишається. Певно, цим й пояснюється така лояльність вчителів. Особисто мені школа дається легко. Загалом, для того, щоб отримати A (найвища оцінка) мені багато зусиль докладати не треба. Приємним нагородженням моїх хоч якихось зусиль була нагорода найкращого учня місяця у листопаді, а також номінація на цю ж нагороду у грудні.

   На цьому, певно, завершу свою розповідь про мою американську школу. Я ніколи не думала, що мої знання дозволять мені бути школярем в іншій країні, але це сталося. Повірте у себе, і ви переконаєтесь, що вам підвладне більше, ніж ви усвідомлюєте.

P.S. краще підійматися вгору  невеличкими, але впевненими кроками, ніж високо літати, а потім низько падати.

Ваша Юлія Кралевська

Лексика, якої нас не вчать у школі

 Усім привіт! Сьогодні я хочу трошки розповісти вам про деякі аспекти "американської мови", які я сама і не знала, поки не пожила тут більше ніж півроку.

   Почнемо з простих фраз, з які мені доводиться  чути майже не щодня. Відверто кажучи, сенс усіх цих висловів я не дуже розуміла, поки не почала прислуховуватись до того, як вони їх використовують. Можливо, багато цих деталей ви вже й так знали, але я просто ділюсь тим, що, як мна мене, має якусь освітню мету.

   Отже, "What's up?". Надзвичайно поширене питання, яке може мати різні варіанти перекладу, серед яких "Як справи?", "Що нового?" та інше. Зазвичай,  я чула такі відповіді: "Not much", "Nothing" та інше. Далі у нас йде багато інших питань, таких як "How are you doing?, "How are you?'', "How is going?". Усі вони мають один переклад: "Як справи?".

   Доволі часто ви почуєте ще й такі поєднання слів: "It sucks." Зазвичай, школярі так тут описують школу, тобто як вони її люблять.Перекладається, як «відстій». Переклад трошки дивний, тому що ми перекладали "відстій" як іменник, але в англійській це виражено дієсловом. Також, якщо американці  чимось незадоволені, то говорять ще й таке слово  "Crap". Дослівно краще не перекладати, головне, знати, що так можна охарактеризувати щось нехороше.

   Ще одне слово є досить часто вживаним в "американській мові", це "shoot". Ми в школі ніколи не вчимо поганих слів англійською (це, звісно, добре) чи хоча б «слів-паразитів». "Shoot" я б назвала словом-паразитом. Поганим воно не вважаться, можна використовувати, коли хочеться полаятись, а виховання чи оточення не дозволяє . J До списку слів-паразитів додам і слово "like". Усі ми ще з другого класу знаємо, що воно перекладається як "подобатись", але у цього слова є й інша функція. Українською це б звучало, як "типу". Повірте, в повсякденному житті дуже хочеться вставити слова-паразити, як в своїй, так і іноземній мові.

   Ще такий момент, слово "get" (знайоме кожному, хто вчить англійську). Так от, тут я зрозуміла, що це взагалі унікальне слово. Ми знаємо, що воно перекладається, як "отримувати", але використовувати його можна досить  по-різному. Наприклад, якщо вам щось пояснюють, то після цього, швидше за все, запитають "Do you get it?", а не "Do you understand?", як ми дослівно переклали б. А чому так? Бо слово "understand" використовують у тому випадку, коли хочуть знати, чи ви розумієте (наприклад, якщо це іноземна мова для вас), а "get it" - чи до вас дійшла інформація, тобто вже самий сенс. Прикладів використання цього слова різними способами є дуже багато, але це вже виходить з контексту даної статті.

   Далі я хотіла би зосередитись на аспектах вимови деяких звуків, над якими багато хто з школярів і не задумується. Візьмемо до прикладу легеньке слово, яке всі знають: "live"(жити). От прочитайте його вголос. А зараз прочитайте вголос і це слово: "leave"(залишати). Вам здається, що вони звучать однаково? Ні, тільки не для американців. Якщо ви не чуєте різниці між цими словами, то може бути непорозуміння з носієм мови. Отже, слово "leave" нам слід вимовляти з довгим звуком "і". По суті, має бути звук, як звичайної української букви. Інша справа з "live". Якщо прислухатись до американської вимови, то звучить воно, як "лі(и)в" – і не "і", і не "и" - щось проміжне. У той час, як "leave" зі звуком "і". Така ж система зі словами "feel" (подвійне "e" завжди створює звук "і") та "fill"( "і" в англійській не звучить, як "і" в українській, більше, як "и").

   Сподіваюсь, що я не дуже заплутала вас усіма цими деталями. J

 Загалом, тут я відкрила для себе надзвичайно багато інших знань, яких би я ніколи не отримала у школі, та й спілкування з носіями мови кардинально змінює сприймання мови. У цьому невеличкому інформаційному посланні я хотіла поділитись хоча б невеличким відсотком того, що я тут засвоїла. Не лінуйтесь: вивчайте мови, культуру, побут і звичаї різних країн! Тільки тоді ви зрозуміте себе і людей навколо. Дякую, що читаєте, намагатимусь і надалі ділитись чимось цікавим та корисним.

З повагою Юлія Кралевська і «Моя Америка»

Весілля по-американськи, або  Традиції такі традиції…

         Усім привіт J Ось і минув ще один тиждень мого американського досвіду, і я вже готова поділитись з вами новими історіями.                               Нещодавно, мені випала нагода  побувати на справжньому американському весіллі! Мені було дуже цікаво подивитись, яке ж воно –  весілля в Америці… Почалося усе з

церемонії в церкві. Тривало це дійство лише десь півгодини. Ну ви розумієте, що релігія інша, а значить й процесія теж. Розпочинає дійство  гарна пара, запалюючи свічки, потім з'являються дружки і дружби, а далі наречений «заводить» свою матір, тещу, виходить на сцену і чекає на свою обраницю.  Згодом з'являються маленькі діточки (в образах янголят)  на доріжці перед виходом нареченої. І далі вона вже під руку з батьком крокує назустріч своєму майбутньому чоловікові. Все це відбувається під романтичний музичний супровід. На сцені стоїть закохана пара, а церемонію веде священик (до речі, наш священик багато жартував і зробив церемонію дуже веселою).       

  Ну ось вони вже обмінялися обітницями одне одному й обручками, поцілувались і готові продовжувати весілля у ресторані, але є ще одна маленька

деталь. У знак їхньої єдності, як подружжя, вони проводять ще один обряд: по черзі змішують різнокольоровий пісок. Ось це будо дещо новим, тим, чого я раніше не бачила. Так як їхнє весілля було в кольорі Тіффані, то і пісок у них був білий і бірюзовий. Це був дуже милий момент. Ще така деталь: наречений та наречена досить молоді (19 і 20 років), наречений працює у авіації, тому на вході кожному гостю давали по маленькому літачку, який ми мали запускати тоді, як вони йшли по доріжці до виходу. А на виході молодята дякували кожному гостю за те, що вони прийшли розділити їхню радість з ними.                                                                Далі ми поїхали у ресторан. Мене здивувало те, що їжу нам ніхто не приносив. Був так званий фуршет, що дуже популярно тут на будь-яких святкуваннях. Ви колись цікавились, що ж американці кажуть замість "Гірко"? А вони, виявляється,

легенько вдаряють склянки і створюється дзенькіт, от тоді і наречені цілуються. Цікавий звичай, чи не так?               А ще у них є "Танець за доллар". Тобто ви платите доллар і танцюєте з нареченим чи нареченою впродовж дуже короткого проміжку  часу. Зазвичай, усі представники чоловічої статті танцюють з нареченою, а жіночої – з нареченим. Танці займають усю решту часу. На мою думку, відсутність тамади і всяких конкурсів роблять весілля менш цікавим. Цього їм ще треба повчитися в українського народу. Ніяких тут вам бійок, спиртного (за це треба було окремо платити)... Не сподобалось мені те, що багато гостей покинули святкування дуже рано. Особисто я провела час дуже добре.        

        Отож, я розповіла вам, яким був мій погляд на традиції  американського весілля. Сподіваюсь, що вам було цікаво :)

P.S. святкуйте весілля в Україні, у нас веселіше!

НОВА РУБРИКА "ЮЛИНА АМЕРИКА" буде розповідати вам про життя учениці нашої школи Юлії Кралевської у США словами самої дівчини. Тільки у "Шкільній порі"!

Знайомтеся - школа в Америці!, або Не навчанням єдиним...

Мій сьомий місяць в США доходить до завершення, а у мене таке відчуття, що усе найкраще лише починається. Усі ми бачили американські школи у фільмах і маємо певне бачення життя американського підлітка. У нас, зрозуміло, сформувалось багато стереотипів, деякі з яких я хотіла б спростувати, а деякі - підтримати доказами.

 Почну з того, що необхідна складова навчання в американській школі - це позашкільна діяльність. Якщо ви хочете мати друзів і певний статус, то без extracurricular activities не обійтись. Від цього великою мірою залежить ваше оточення, "статус", що може віднести вас до певного прошарку американських школярів. Так, касти в американській школі таки існують, певно, а як і в інших. Я ходжу у велику школу, де навчається близько 1000 підлітків - учні від 8-го по 12-ий клас.

 Спорт тут невід'ємна частина шкільного життя. Школярі мають можливості бути задіяними у різних діяльностях. Різні види спорту мають свої певні сезони. Наприклад, американський футбол - восени, хокей - взимку...Школа намагається підтримувати свої команди усіма можливими способами. Учні не відстають теж. Якщо у школі якась гра, то ви неодмінно побачите натовпи тінейджерів, які з плакатами вболівають за свою команду. Разом з "cheerleaders" вони викрикують вболівальні кричалки. Відверто скажу вам, що це дуже заразна справа. Не пройшло й місяця, як я була серед того натовпу і голоcно викрикувала "Here we go, Red Wing! Here go!''. Я намагаюсь не пропускати ігри. Тут я полюбила баскетбол, хокей, а от американський футбол щось мені не по смаку.

 Я лише розпочинаю свою велику розповідь про позашкільні діяльності в американській школі, тому усім кому цікаво, яке ж життя американського підлітка і трошки більше - слідкуйте за моїми новими історіями з-за океану.

 Що стосується мене, то спорт залишився десь у моєму минулому, і тут я повністю віддалась творчому життю. Зараз велику частину мого життя посідає театр (ми тільки розпочали підготовку до нового весняного шоу - мюзиклу), робота в шкільній газеті, а тепер ще й Speech, що у перекладі на українську - "промова". Сьогодні  я хочу розповісти вам, що це таке і яку роль спіч відіграє у моєму житті. Отож, Speech team - це команда людей, які намагаються вдосконалити свою майстерність виступу на публіці. Це команда, у якій кожен учасник конкурує індивідуально. Наш сезон почався ще на початку лютого, що означає, що команди різних міст конкурують між собою кожного тижня, а іноді й частіше. Кожен вибирає свою категорію, у якій йому доводиться змагатися. У залежності від категорії ви пишете свою промову і виступаєте кожного турніру в 4-х раундах. Так от, я в категорії, що називається "Original Oratory". По суті, моя промова має мати переконливий мотив і закликати слухачів до дій. Насправді, це не так легко як здається, бо конкуренція неймовірна, але мені вдається роботи перші, іноді успішні кроки. Я впевнена, що це надзвичайний досвід для мене, тому що кожного разу, коли я виступаю з-зі своєю промовою я руйную свій мовний бар'єр!

 Також я не можу не згадати про цей неймовірно приємний сюрприз, який мені зробила моя команда цих вихідних. Цього разу турнір відбувався у нашій школі і ми приймали 450 гостей. Кожного турніру після 4-х раундів відбувається церемонія нагородження. І проводили її капітани нашої команди - випускники 2016 і мої гарні друзі. Почали вони зі слів: "Перед тим, як ми почнемо, ми хочемо покликати на цю сцену Юлію." Я хоч і була в шоці, але таки вийшла на сцену. І тут вони продовжують: "Юлія - студент по обміну з України. Наступної п'ятниці у неї День народження, але, на жаль, її не буде з нами наступного турніру і ми будемо сумувати за нею. Тому давайте привітаємо її усі разом." (А не буде мене того, що я з хост-сім'єю (примітка – сім’я, у якій живе Юля під час перебування в Америці) їду на весілля в інший штат). І тут вони мені вручають подарунок і 450 людей, що були в тій аудиторії співають " Happy Birthday Song". Хіба це не найкращий День народження? А от вже після всього, зібралась уся команда і привітала ще раз, але вже з кексами і букетом квітів. Це було настільки щиро і мило, що я мало не заплакала. Я стала якась чутлива до таких речей. Коли переживаєте величезну зміну в житті, то цінності змінюються і ви розумієте, що так важливо любити і відчувати любов.

 На цій чудовій ноті я кажу вам «до побачення» і «до нових зустрічей» тут, у моєму блозі. Сподіваюсь, що ви не витратили дарма 5 хвилин свого життя, а отримали хоч трішки цікавої інформації.

Юлія Кралевська, спеціально для «Шкільної пори» Кам’янець-Подільського НВК№17